文章基本信息

标题：ДОСВІД «СМЕРТІ ЛЮДИНИ» У СВІДЧЕННЯХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО КІНО (М. ГАНЕКЕ)
本地全文：下载
作者：Vira V. Limonchenko ; Maryana S. Halushchak
期刊名称：Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія Філософія, філософські перипетії
印刷版ISSN：2226-0994
电子版ISSN：2414-5904
出版年度：2019
期号：60
页码：29-40
DOI：10.26565/2226-0994-2019-60-4
出版社：V.N. Karazin Kharkiv National University Publishing
摘要：Цель статьи – экспликация философемы «смерть человека» в кинематографе М. Ханеке. Постановка задачи обусловлена пониманием искусства как почвы философии, что в определенной степени провозглашает уже Ницше. Искусство предоставляет такие средства по отношению к истине, которые лишены жесткой концептуализации и работают при опоре на свободу как автора, так и реципиента – это характерно для неклассического типа философии. Обращение к кино осуществляется в интересах философии: мы получаем возможность выхода в расширенный опыт, избегая словесной транскрипции. Заинтересованность Ханеке истиной и противоречием реализуются как радикальное вопрошание об основах цивилизации, которое обостряется тогда, когда привычный порядок жизни уничтожен и система ценностей не работает. Вопреки технократическим вариантам сверхчеловека как постчеловека философское кино Ханеке возвращает значимость личностно-экзистенциальных этических практик, которые предусматривают критико-аналитическое осмысление основ собственного существования.↓Мета статті – розгортання філософеми «смерть людини» у кіноматографі М. Ганеке. Така постановка завдання обумовлена розумінням мистецтва як ґрунту філософії, що певною мірою проголошує вже Ніцше. Мистецтво надає такі засоби відношення до істини, які позбавлені жорсткої концептуалізації і працюють при оперті на свободу як автора, так і реципієнта, що є характерним для некласичного типу філософії. У ХХ–ХХІ столітті особлива турбота – усунення суб’єктивістських надмірних теоретизувань. При збереженні уваги до досвіду свідомості свій варіант уваги до дійсного смислу надає феноменологія з її установкою на редукцію надлишкових конструкцій та виявленням лику й голосу інтенціональної предметності. Якщо словесні мистецтва неодмінно тяжіють до вербалізованого судження, то кіно надає можливості цілісного візуального, слухового й смислового (логосного) сприймання. Новизна обумовлена таким підходом, коли звернення до кіно здійснюється в інтересах філософії: ми отримуємо можливість виходу в розширений досвід, уникаючи словесної транскрипції. Це надає можливості для здійснення філософської установки на критичне мислення у кантівському сенсі розуміння первинних засад, невидимих у буденній повсякденності. Ганеке вибудовує своє кіно як відкрите запитання без прямої відповіді, що має метою збудження розуму й свідомості глядача. Дієвим агентом розгортання подій постає моральний вимір особистісного життя – за Ганеке саме у цьому можна бачити основи людського буття, адже недієвість морально-етичного виміру усуває людське в людині, що й стає тотожнім смерті. Зацікавленість Ганеке істиною і суперечністю реалізуються як радикальне запитування щодо засад цивілізації, яке загострюється тоді, коли звичний порядок життя знищений і система цінностей не працює. Всупереч технократичним варіантам Надлюдини як постлюдини філософське кіно Ганеке повертає значущість особистісно-екзистенціальних етичних практик, які передбачають критико-аналітичне осмислення засад власного існування.
其他摘要：The purpose of the article is the deployment of the philosophem of “death of man” in the films by M. Haneke. Such a statement of the problem is due to the understanding of art as the ground of philosophy that was to a certain extent already proclaimed by Nietzsche. The art provides such means of relation to the truth, which are deprived of rigid conceptualization and are working basing on the freedom of both the author and the recipient. This is characteristic of the non-classical type of philosophy. In XX–XXI centuries special care is taken over the elimination of subjectivist excessive theorizing, while retaining the attention to the experience of consciousness, phenomenology provides its version of attention to the true meaning with its intention to the reduction of redundant constructions and the discovery of the face and voice of intentional objectivity. If verbal art certainly tends to verbalized judgment, then the cinema provides the possibility of holistic visual, auditory and semantic (logos) perception. Novelty is due to this approach, when the appeal to the cinema is carried out in the interests of philosophy: we get the opportunity to get into the advanced experience, avoiding verbal transcription. This provides the possibility of implementing a philosophical set on critical thinking in the Kantian sense of understanding of the primordial principles invisible in everyday life. Haneke builds his cinema as an open question without a direct answer, which has the purpose of excite the mind and consciousness of the viewer. The active agent of the events is the moral dimension of personal life. According to Haneke, it is in this that one can see the foundations of human existence, the ineffectiveness of the moral and ethical dimension eliminates human in man, which becomes identical with death. Haneke’s interest in truth and contradiction is realized as a radical inquiry about the principles of civilization, which is exacerbated when the usual way of life is destroyed and the system of values does not work. The idea of European civilization moving beyond its own limits possesses not always clearly identified foundations. Contrary to the technocratic variants of the Übermensch as a posthuman, philosophical cinema Haneke returns the significance of personality-existential ethical practices, which involve critique and analytical comprehension of the principles of their own existence.
关键词：Ганеке;Ніцше;«смерть людини»;Надлюдина;постлюдина;переоцінка цінностей;вина;совість