期刊名称:Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво
印刷版ISSN:2616-759X
电子版ISSN:2617-1236
出版年度:2019
卷号:2
期号:2
页码:116-138
DOI:10.31866/2616-759x.2.2.2019.186649
出版社:KNUKiM Publishing Centre
摘要:Цель статьи – исследовать вопросы арабской или исламской драмы (обе не обязательно синонимичны), которой она была в домодерный период, то есть в период от зарождения ислама в VII в. до подъема театра по европейским моделям в XIX в. Выбранная проблематика обусловила широкий контекст исследования. В частности, автор обращает внимание на отсутствие установившейся традиции театра в западном понимании, что стало проблемой, которая в течение многих лет занимает умы критиков и ученых, как мусульманского, так и немусульманского мира. Методология исследования преимущественно базируется на аналитическо-, компаративистско-искусствоведческом подходе, который предусматривает культурно-антропологическое изучение эволюции арабского театра, в частности пути становления ранней арабской драмы и ее развития до 1847 года. Научная новизна . Впервые, с привлечением обширного исследовательского материала ранняя арабская драма была систематизирована и с научной точки зрения воспринята как важная составляющая эволюции театрального искусства в мусульманском мире. Выводы . Арабский театр, безусловно, существовал до 1847 года, но по разным причинам его различные проявления не переросли в высокое искусство, как это было в Европе во времена Ренессанса. Некоторые ученые как мусульманские, так и немусульманские, арабские и неарабские пытались найти причины сложившейся ситуации, хотя большинство из них оказались спекулятивными и не стоящими пристального рассмотрения. Вполне вероятно, что драма не развивалась вне эмбриональных форм по двум основным причинам: посрамление, которому подвергался театр со стороны религиозных деятелей, и презрение к драме, которое демонстрировали деятели литературы. Драматургическое творчество Ибн Даняла не могло плодотворно развиваться, поскольку жанр, для которого создавались произведения (театр теней), был технически ограничен, а так называемый «Судебный процесс над халифами» остается единичным примером исламского театра, который можно рассматривать только как развитие искусства поклонников. Более поздние комедии имели тенденцию быть или грубыми фарсами, или грубой сатирой, которые обычно подчеркивали разврат, жестокость и дерзость сильных чиновников и беспомощность бедного, наивного и впечатлительного крестьянина. Эти короткие импровизированные произведения не способствовали развитию сюжетов или характеров. Однако это не означает, что такие пьесы исчезли с развитием высокого европейского театра; наоборот, особенно в Египте они продолжали пользоваться популярностью вплоть до ХХ века, несмотря на презрение, которое испытывали к ним много образованных арабов.↓Мета статті – дослідити питання арабської чи ісламської драми (обидві не обов’язково є синонімами), якою вона була в домодерний період, тобто у період від зародження ісламу в VII ст. до піднесення театру за європейськими моделями у ХІХ ст. Обрана проблематика обумовила широкий контекст дослідження. Зокрема, автор звертає увагу на відсутність сталої традиції театру в розумінні Заходу, що стало проблемою, яка протягом багатьох років привертала увагу критиків та науковців, як мусульманського, так і немусульманського світу. Методологія дослідження переважно базується на аналітично-, компаративістсько- мистецтвознавчому підході, що передбачає культурно-антропологічне вивчення еволюції арабського театру, зокрема шляхів становлення ранньої арабської драми та розвитку до 1847 року. Наукова новизна . Уперше комплексно із залученням широкого дослідницького матеріалу систематизовано та науково осмислено ранню арабську драму як важливу складову еволюції театрального мистецтва в мусульманському світі. Висновки . Арабський театр, безумовно, існував до 1847 року, але через низку причин різні його прояви не переростали у високе мистецтво, як це було в Європі в епоху Відродження. Деякі науковці як мусульманські, так і немусульманські, арабські та неарабські намагалися з’ясувати причини цього, хоча більшість з них виявилася спекулятивною і не вартою пильного розгляду. Цілком ймовірно, що драма не розвивалася поза ембріональними формами з двох основних причин: осорома, якій піддавався театр з боку релігійних діячів, і презирство до драми, яке демонстрували діячі літератури. Драматургічна творчість Ібн Даняла не могла плідно розвиватися, оскільки жанр, для якого створювалися твори (театр тіней), був технічно обмежений, а так званий «Судовий процес над халіфами» залишається поодиноким прикладом ісламського театру, який можна розглядати лише як розвиток мистецтва шанувальників. Пізніші комедії мали тенденцію бути або грубими фарсами, або грубими сатирами, які зазвичай підкреслювали розбещення, жорстокість і зухвалість могутніх можновладців та безпорадність бідного, наївного і вразливого селянина. Ці короткі імпровізовані твори не сприяли розвитку сюжетів чи характерів. Однак це не означає, що такі п’єси зникли із розвитком високого європейського театру; навпаки, особливо в Єгипті вони мали популярність аж до ХХ століття, незважаючи на презирство, яке відчували до них багато освічених арабів.
其他摘要:The purpose of the article is to investigate the issue of Arabic or Islamic drama (both of which are not necessarily synonymous), which existed in the pre-modern period: that is, between the birth of Islam in the seventh century and the rise of theater in European models in the nineteenth century. The selected issues determined the broad context of the research. In particular, the author draws attention to the lack of a stable tradition of theater in the Western sense, which has become a problem that has for many years caught the eye of critics and scholars of both the Muslim and non-Muslim worlds. The research methodology is mainly based on the analytical-comparative-art-scientific approach, which provides a cultural and anthropological study of the evolution of the Arab theater, in particular, the ways of the early Arab drama formation and its development until 1847. Scientific novelty of the article. For the first time, with the involvement of extensive research material, early Arabic drama was systematized and scientifically conceived as a milestone component of the evolution of theater in the Muslim world. Conclusions . The Arab Theater certainly existed until 1847, but for a variety of reasons, its various manifestations did not grow into high art, as it did in Europe during the Renaissance. Some scholars, both Muslim and non-Muslim, Arab and non-Arab, have sought to find the causes of this situation, although most have proven to be speculative and not worthy of scrutiny. It is likely that the drama did not develop beyond embryonic forms for two main reasons: the hypocrisy to which the theater was exposed by religious figures, and the contempt shown by the literature figures. Ibn Danyal's dramatic work could not be fruitfully developed because the genre for which the works were created – the Shadow Theater – was technically restricted, and the so-called "Caliph Trial" remains the only example of Islamic theater that can only be regarded as a development of the art of worship. Later comedies tended to be either rude farcical or gross satire, which usually emphasized the corruptions, cruelty and arrogance of powerful power-holders, and the helplessness of the poor, naive and vulnerable peasant. These short improvised works did not contribute to the plot development or character. However, this does not mean that such plays have disappeared with the development of high European theater; on the contrary, and especially in Egypt, they continued to be popular until the twentieth century, despite the contempt that many educated Arabs felt for them.